Він ліквідовував наслідки однієї з найбільших техногенних катастроф людства – Чорнобильської. А коли через роки над Україною нависла чорна хмара війни – взяв до рук зброю і пішов захищати рідну землю. Життя дніпрянина Олександра Железнякова виміряне рентгенами та набоями. У день пам’яті Чорнобильської трагедії розповідаємо про відважного мешканця #МістаГероїв – у рубриці ОВА «Творці перемоги».
У Чорнобиль Олександр потрапив 26-річним лейтенантом. За плечима була військова кафедра.
І спеціальність – командир взводу радіаційної, хімічної й бактеріологічної розвідки.
Восени 1986-го він працював у групі смертників підполковника Григорія Гольцмана. Основним завданням була розвідка даху.
Чоловік каже, спочатку запускали роботів. Але вони не витримали. Ні німецький, ні японський. Тоді в радіаційне пекло пішли люди.
«Бачили у фільмах хлопців, які лопатами скидали із даху реактора графіт? Так ось перед ними були ми. Знімали заміри радіації. Робили щось на зразок сітки. На мапу заносили точки, де рівень менший, де більший. Далі за цими даним робили макет даху. На ньому людям показували, куди потрібно йти і скільки часу можна перебувати», – розповів Олександр Железняков.
У найзабрудненішій точці тоді зафіксували 2,5 тис рентген. Але покази були дуже приблизні, бо дозиметр зашкалював. Остаточну цифру ліквідатор дізнався пізніше. Підвезли потужніший прилад і він показав шокуючі 13,8 тис рентген.
Загалом Олександр Железняков у відрядженні на Чорнобильській АЕС був тричі. Два рази у 1986 і один у 1987. Сумарно понад 90 діб. Працював спочатку на великих рівнях радіації, далі на середніх, потім на малих.
«Виходив поступово. Може, мене це і врятувало. Загалом я ще з Чорнобиля не виїхав, а хлопців вже поховали. З усієї групи двоє вижило – я і наш керівник Гольцман. Загалом і ми не повинні були залишитися. Це нереально, просто неможливо. На таких рівнях радіації не виживають», – сказав ліквідатор.
2014-го чорнобильця покликали фронтові дороги. Декілька разів він ходив до військомату записуватися добровольцем – не брали за віком.
В результаті на початку вересня все ж потрапив до мотопіхотного батальйону. Тоді одразу після Іловайська повернувся на поповнення батальйон українських захисників.
Олександра взяли командиром взводу. Потім призначили заступником командира роти. Пройшов гарячі точки: Кряківка, Золоте, Новотошківка. Трохи не встиг під Авдіївку – демобілізували.
Велика війна у 2022-му застала ліквідатора на роботі. Вже 26 лютого чоловік пішов записуватися в тероборону.
«За чотири години сформували роти, отримали автомати і вже в ніч на 27 число нас відправили. Ми перекривали Харківський і Сумський напрямки. Тобто бригада ще формувалась, а ми бойові задачі вже отримали», – згадує Олександр.
Позивний Олександра Железнякова «КІТ». Псевдо на честь донечок: Крістінки, Іринки, Танюшки.
Усі гарячі точки разом із чоловіком у кишені пройшло фото внучат. Коли було дуже погано, зізнається, діставав його замість ікони. Нині чоловіка демобілізували.
Для ліквідатора відлунює чорнобильським дзвоном 26 квітня. Але він вірить, що матиме ще одну знакову дату – день української Перемоги.
«Творці перемоги» – рубрика Дніпропетровської обласної військової адміністрації. Вона – про людей, які наближають нашу перемогу. Кожен – на своєму фронті.
Таких мільйони. У великих містах, маленьких селищах і селах. В окупації, на звільнених територіях, в тилу і прифронтових зонах. Єдність українців допомогла державі вистояти 24 лютого 2022-го і вже понад рік мужньо боротися.