До того, як Україною прогриміли перші вибухи, родина Вікторії жила у Херсоні. Там стало надто гаряче, тож аби вціліти вони виїхали до Бобрового Кута. Там їх гостинно прийняла бабуся дівчинки. Втім спокій швидко закінчився, бо й сюди дісталися окупанти, наповнивши життя десятирічної малої недитячими спогадами.

«Треба було виїжджати, щоб не повбивали, щоб вижити. Бувало із сестричкою ховалися у льосі чи під ліжком, – пригадує перші місяці великої війни Вікторія з Херсона. – Чула вибухи. Стрілянину. Сильно бахкало. А тут, у селі бабусі, усюди стояли танки».

Окупанти розгулювали вулицями Бобрового Кута. Вривалися просто в оселі місцевих. Налякані цим, люди тікали села. Серед тих, хто рушив в евакуацію, була й родина Вікторії.

«Зупинилися в Миколаєві. Вже й не згадаю, скільки там знаходилися. Але довго, – додала мама дівчинки Лідія. – Ворог позбавив всього. Дорослих – роботи, а дітей – школи. Мали й мрію. Щоб у малих було все. Кімнату окрему для них хотіли зробити. Тепер невідомо, чи буде куди повертатися». 

Поки ж з трьома дітьми жінка у звільненому Бобровому Куті. Та будинок, який раніше був доволі комфортним і ошатним, рясно посічений ворожим залізяччям. Побило й покрівлю. Нині у хаті працюють будівельники з Дніпропетровщини.

«За проєктом «Пліч-о-пліч» допомагаємо у відбудові Херсонської області. Лагодимо дахи та фасади. Замінюємо побиті вікна і двері», – резюмував начальник ОВА Сергій Лисак. 

Ініціював спільну відбудову тамтешніх деокупованих населених пунктів Президент України Володимир Зеленський.