На Алеї пам’яті біля Дніпропетровської ОДА вшанували десантників 25-ї бригади, полеглих п’ять років тому на Донеччині – під Шахтарськом. Квіти на честь бійців із Дніпропетровщини принесли рідні, волонтери, побратими.
25 липня командування АТО поставило локальну задачу 25-й окремій десантній бригаді: утримати передмістя Шахтарська. Це треба було для проходження колони 95-ї окремої аеромобільної бригади, яка мала полегшити становище прикордонного угрупування. Але противник зосередив тяжку артилерію, щоб перешкодити хлопцям виконати завдання.
31 липня 2014 року синів України поменшало.
Стало порожньо в родинах.
Жалобна церемонія – на Алеї пам'яті біля Дніпропетровської облдержадміністрації.
«Щороку приходжу сюди. Схиляю голову перед хлопцями. Пам’ятаю, як все починалося у 2014-му, бо сам з Донеччини. Ми так чекали на звільнення території», – поділився волонтер Василь Дудко.
Вони поруч. Не зникли.
«Постійно треба нагадувати про хлопців, які не збиралися воювати, і тим паче, гинути. Без зайвого пафосу, ці люди загинули за Україну. Вони – справжні герої», – переконана волонтерка Наталія Гейман.
Тих, хто прийняв свій останній бій, згадали в молитві.
Квіти на честь бійців принесли рідні, волонтери, побратими.
«Мій син Артем загинув під Шахтарськом. Йому було неповних 29 років. Пішов у першу хвилю мобілізації. У мене четверо дітей, і він – найстарший. Пішов воювати на Донбас, не роздумуючи. Я його довго відмовляла: «Оговтайся заради дітей». Та він сказав твердо: «Заради дітей якраз і йду», – розказала мати Тетяна Жукова.
Бійці на згадку залишили імена.
Їх – 34.
«Я був разом із хлопцями у Шахтарську. Але отримав поранення і мене госпіталізували. Саме ці хлопці, які на стелах, відправляли мене додому на лікування. Я доїхав, а вони ні, – втирає сльози дніпровець Іван Кулаков. – Приходжу сюди щороку. Я всіх їх знав. Ми жили в одному наметі, їли з одного казана».
Слава українським героям.
Вони віддали життя…
… заради майбутнього.