Опубліковано
25 квітня 2016
року,
12:30
Герої не вмирають: у рідному селі загиблого в АТО Артура Місківа встановили пам’ятник
4119
Артуру Місківу з Березнуватівки Солонянського району мало б виповнитись 33 роки. Але не судилося – загинув в АТО. У рідному селі хлопцю відкрили пам’ятник. Вшанувати пам'ять зібралися родичі, друзі, односельці, побратими. Завітали й представники облдержадміністрації.
Вихований, освічений, життєлюбний. Таким всі пам’ятають Артура. Він мріяв змінити країну на краще, починав з себе. Мав дві вищі освіти. За першою – агроном, за другою – держслужбовець.
Хлопець певний час працював в облдержадміністрації, але згодом вирішив повернутися до сільського господарства. Працював у різних компаніях, мав успіхи. Дуже хотів родину, дітей.
На службу його призвали у серпні 2014-го, в АТО потрапив у грудні. Там познайомився з побратимом – Геннадієм Боговиком.
«Артур був хорошим офіцером. За своїх людей він хвилювався більше, ніж за себе. Вмів знайти потрібні слова, заспокоїти, підняти бойовий дух, – розповідає чоловік. – Ми багато розмовляли. Він часто згадував рідне село, обіцяв його показати. Сьогодні я тут. Та Артура вже немає».
10 лютого 2015-го Артур Місків героїчно загинув у місті Дебальцеве.
«Не буду здаватися в полон. Я загину, але для того, щоб жили всі інші, будували нове майбутнє, краще», – пригадує останню розмову з сином батько Валерій Місків.
У рідному селі хлопця встановили пам’ятник. Допомогла облдержадміністрація. У річницю народження Артура його освятили.
«Ми маємо пам'ятати тих, хто віддав життя за майбутнє поколінь. Вони заплатили найвищу у світі ціну за нашу свободу. Вічна пам'ять», – сказав перший заступник голови ОДА Олег Кужман.
Односельці поспішають до могили Артура.
Родичі вже на місці.
Бойові товариші теж.
Віддати шану загибому бійцю приїхали й представники облдержадміністрації.
Пам'ятник освятили.
Провели панахиду.
Квіти для героя.
Спогади про Артура.
Близькі не стримують сліз.
Син загинув, щоб ми жили, будували нове майбутнє, - батько Валерій Місків.
Він любив Україну.
У зоні АТО Артур багато розповідав про рідне село.
Він обіцяів показати мені його. Сьогодні я тут. Але один, - побратим Геннадій Боговик.
Вічна пам'ять.
Вихований, освічений, життєлюбний. Таким всі пам’ятають Артура. Він мріяв змінити країну на краще, починав з себе. Мав дві вищі освіти. За першою – агроном, за другою – держслужбовець.
Хлопець певний час працював в облдержадміністрації, але згодом вирішив повернутися до сільського господарства. Працював у різних компаніях, мав успіхи. Дуже хотів родину, дітей.
На службу його призвали у серпні 2014-го, в АТО потрапив у грудні. Там познайомився з побратимом – Геннадієм Боговиком.
«Артур був хорошим офіцером. За своїх людей він хвилювався більше, ніж за себе. Вмів знайти потрібні слова, заспокоїти, підняти бойовий дух, – розповідає чоловік. – Ми багато розмовляли. Він часто згадував рідне село, обіцяв його показати. Сьогодні я тут. Та Артура вже немає».
10 лютого 2015-го Артур Місків героїчно загинув у місті Дебальцеве.
«Не буду здаватися в полон. Я загину, але для того, щоб жили всі інші, будували нове майбутнє, краще», – пригадує останню розмову з сином батько Валерій Місків.
У рідному селі хлопця встановили пам’ятник. Допомогла облдержадміністрація. У річницю народження Артура його освятили.
«Ми маємо пам'ятати тих, хто віддав життя за майбутнє поколінь. Вони заплатили найвищу у світі ціну за нашу свободу. Вічна пам'ять», – сказав перший заступник голови ОДА Олег Кужман.
Односельці поспішають до могили Артура.
Родичі вже на місці.
Бойові товариші теж.
Віддати шану загибому бійцю приїхали й представники облдержадміністрації.
Пам'ятник освятили.
Провели панахиду.
Квіти для героя.
Спогади про Артура.
Близькі не стримують сліз.
Син загинув, щоб ми жили, будували нове майбутнє, - батько Валерій Місків.
Він любив Україну.
У зоні АТО Артур багато розповідав про рідне село.
Він обіцяів показати мені його. Сьогодні я тут. Але один, - побратим Геннадій Боговик.
Вічна пам'ять.
Завантажуємо ще