На Дніпропетровщині попрощалися з загиблим бійцем із Губинихи Новомосковського району Миколою Дуєнковим. Він воював у складі 25-ї окремої повітряно-десантної бригади. Загинув у бою на Донеччині. Без батька залишилися двоє маленьких дітей. В останню путь Героя провели рідні, друзі, сусіди, однокласники.

У рідному селі Микола Дуєнков залишив про себе добру згадку. Працьовитий, відповідальний, компанійський.

«Миколу всі любили. На роботі поважали, – сказала рідна тітка Любов Галата. – Це була золота дитинка. Допомагав іншим, нікому не відмовляв. Дуже веселий. На вечірках полюбляв зображати артистів. Переодягався, аби перевтілитися».

«Це був хлопчик – во! – показує палець догори сусід Микола. – Спритний такий. На мотоциклі літав туди-сюди. Ні з ким не скандалив. З усіма був у дружніх стосунках. Хвацький хлопець».

Із майбутньою дружиною Микола познайомився на дискотеці. Працював на фабриці з виготовлення вікон. Заробив на власний будинок. Придбав його неподалік від батьківської хати. І городи були поруч – вони з татом та матір’ю навіть перегукувалися одне з одним.

«Микола для мене не просто сусід. Ми були наче брати, хоч я і молодше на 8 років, – розповів мешканець Губинихи Віталій. – Часто згадую, як він вчив мене на мотоциклі кататися. Я тоді відразу газу дав і ледве у стовп не в’їхав. Та Коля встиг руль вихопити за метр до зіткнення».

Миколу згадують і однокласники. Як росли поряд, разом у футбол ганяли.

«Цього року планували зустріч – 20 років минуло, як школу закінчили, – поділився однокласник Вадим Пасіков. – Шкода, що такі гарні хлопці покидають нас. Пам’ятаю, Микола завжди заступався за мене, нікому не дозволяв ображати». 

«Микола – чоловік-захисник. Тому й на фронт пішов – аби захистити від ворога найрідніших», – підкреслив однокласник Дмитро Павленко.

Микола Дуєнков тиждень не дожив до свого 37-річчя. У нього залишилися дружина і двоє маленьких дітей, батьки та рідна сестра.