У Дніпрі провели в останню путь командира танкового взводу, старшого лейтенанта Владислава Подобного. З першого дня війни хлопець захищав країну від агресора. Загинув на Чернігівщині. Друзі згадують – він зі школи мріяв бути військовим. Дуже любив Батьківщину та хотів, щоб батьки ним пишалися.

Завжди ввічливий, принциповий, цілеспрямований. Таким згадують Владислава Подобного його друзі.

«Із Владиком була знайома з дитсадка. Потім у школі сиділи поряд. Він завжди хотів бути військовим, – поділилася однокласниця Поліна Пилипець. – Дуже важко зараз. Він назавжди залишиться у моєму серці. Герої не вмирають».

Владислав хотів піти по стопах батьків та стати прикордонником, каже його вчителька Наталія Кононовська. Після школи вступив до Національної академії сухопутних військ у Львові. Далі долучився до Збройних сил України. Брав участь у бойових діях в зоні АТО.

«Чудовий хлопчик був – вихований, талановитий, позитивний. Добре навчався та прагнув стати військовим. Дуже хотів, щоб батьки ним пишалися, – згадує Наталія Кононовська. – Був принциповим та мужнім, ніколи не ховався ні за чиї спини. Дуже любив Батьківщину».

Владислав загинув у бою з ворожими військами. У Дніпрі його провели в останню путь рідні, друзі, військові.

«Владислава особисто не знав. Але усі хлопці-військові для мене немов рідні, – сказав настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці, Отець Василь Колодій. – Війна – це смерть та розруха. Це втрати та біль. Так, ми маємо оплакувати загиблих військових. Але й пишатися, що Україна має таких синів та дочок, які готові покласти життя за наше майбутнє. Вони – Герої». 

Президент України Володимир Зеленський нагородив Владислава Подобного Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня – посмертно.