Провели жалобну панахиду, схилили голови у хвилині мовчання. На Дніпропетровщині вшанували пам’ять жертв політичних репресій. Як це було – у фоторепортажі. 

 Біля меморіалу зібралися представники обласної влади, правоохоронці, рятувальники, військові, духовенство, громадські діячі.

А ще люди, родини яких торкнулись репресії і терор. Через війну не проводили масштабних заходів.

 «Сьогодні жалобний день. Коли страшні сторінки історії нагадують про себе. Вшановуємо пам’ять усіх невинних жертв тоталітарного режиму. Й ще раз хочемо голосно заявити, що подібні явища – це величезний злочин. Нажаль, наш нинішній ворог використовує ті ж методи. Катує людей у підвалах, силоміць вивозить дорослих і дітей», – зазначила заступниця начальника Дніпропетровської ОВА Ірина Грицай.  

Вона додала, що Україна та цивілізований світ повинні докласти максимум зусиль, аби знешкодити державу-терориста. 

Присутні поклали до меморіалу квіти пам’яті. 

Священнослужителі провели жалобну панахиду. 

«Помолилися за упокій душ усіх закатованих дорослих і дітей. У наших храмах щодня згадуємо людей, які загинули тоді, у ті страшні роки. Нажаль, бачимо, що подібне знову відбувається в Україні. Особливо на окупованих територіях, де ворог просто знущається над людьми», – сказав настоятель Свято-Духівського храму, протоієрей Ярослав Малерик. 

«У нашому товаристві 95% людей, близькі родичі яких були репресовані. Вислані за межі України, розкуркулені, розстріляні, ув’язнені, депортовані. Ми не лише зберігаємо пам’ять. Ще допомагаємо людям оформити статус реабілітованої особи», – наголосив голова обласного Товариства політв'язнів та репресованих Іван Дремлюга. 

Меморіал «Поле скорботи» побудований на символічному місці. 

Саме тут у 1930-і та на початку 1950-х років був розташований спеціальний об’єкт НКВС. 

«Тут відбувалися розстріли жертв політичних репресій. Позаду мене будинок, куди звозили в’язнів з п’яти областей. Є дані, що місце поховання розстріляних залили бетоном. Аби приховати сліди злочинів», – розповів краєзнавець, заслужений журналіст України Микола Чабан. 

Він додав, що винищували інтелігенцію, робітників, селян, священників, студентів. Для України це – трагедія і біль.

Пані Валентина із букетом квітів сюди приїжджає щороку. Аби згадати рідного дядька, за яким прийшли 1937-го. 

«Він одного разу заступився за священика, над яким знущалися. За цей й був репресований. Від дядька прийшов лише один лист. Далі про нього ми більше нічого не чули», – згадує пані Валентина.   

Жінка каже, приїздили арештовувати й її батька, але він вчасно помітив автомобіль та встиг втекти. 

В Україні пам’ять жертв політичних репресій офіційно вшановують з 2007 року.

Щорічно у третю неділю травня.