«Війна зриває маски, показує, хто чого вартий, вчить цінувати дружбу», – АТОвець Іван Начовний
12.10
15:30
Написати листаВерсія для друку
Іван Начовний вирушив на фронт з гірничого університету, де викладав інформаційну безпеку. Офіційний костюм змінив на камуфляжну форму, аудиторію – на танк, а студентів – на бойових побратимів. Там, на передовій, він відгукувався не на своє ймення, а на позивний «Гном». За бездоганну службу в зоні АТО нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. До Дня захисника України – про героя із Дніпра в рубриці ДніпроОДА «Наші люди».

Він вирішив, то якийсь розіграш, коли на порозі його дому з’явився чоловік у військовій формі і протягнув повістку: «Іван Ілліч, завтра о восьмій ранку вам треба з’явитися у військкомат. Із собою візьміть усе необхідне», – сказав військовий. І хоча календар показував 1 квітня 2014 року, було зовсім не до жартів.

Наступного дня Іван Начовний разом з сотнею інших мобілізованих вирушив до однієї з військових частин в Черкаському. Тут – тренування на полігоні, а через місяць – виїзд в зону АТО в ролі командира танкового взводу.

«Вважав, їдемо в невеличке відрядження. Про «гради», кулі й смерть навіть не помишляв», – зізнається боєць.

Точкою відліку військових буднів стало Добропілля, що на Донеччині, де базувався армійський табір. А вже 24 травня прийшло розуміння: приїхали не у відрядження, а на справжнісіньку війну.

«Один з наших танків, який патрулював на блок-посту поблизу села Золотий Колодязь, зламався. З водієм Мішанькою поїхали лагодити машину. Відремонтували швидко, хлопці на знак подяки ще й нагодували нас смачним борщем. Тільки-но дісталися свого табору, як по рації лунає: на блок-посту, де ми щойно були, бій», – розказує танкіст Начовний.

Тоді він вперше відчув гіркоту втрати побратимів. Каже, на лінії вогню постійно дивишся в обличчя смерті, і разом з тим, звикаєш до обстрілів, до страху, до 200-х...

«Коли йдуть ті, з ким ти ділив хліб і йшов пліч-о-пліч в бій, залишається тільки пам'ять. А також черв'як, який точить тебе зсередини: нічого вже не повернути й не виправити», – ділиться Іван.

Він побував у найгарячіших точках Донбасу – у Пісках і поблизу Донецького летовища. Ці бої осіли попелом в куточках пам’яті Івана на все життя. Тоді екіпажу танкістів на чолі з «Гномом» належало підтримувати піхотинців, аби попередити атаку супротивника.

«Стояла полуднева спека, навколо – нічичирк, рація мовчить. Аж раптом засвистіли «120-ки»: ці міни ні з чим не сплутати. Вони лягали серіями по 8-10 штук. Це був справжній «морський бій» ворога, наші – перші враження й досвід. Навіть довелося коректувати артобстріл, лежачи на іржавому тракторі, – згадує Іван. – Такого викиду адреналіну не відчував жодного разу».

Зізнається, то була найважча доба у стоденному протистоянні біля аеропорту. З того моменту для нього пропали дати, а дні тижня просто стали номерами – перший, другий, третій…. Найголовніше – дотягти до вечора, пережити ніч і якщо пощастить – покімарити. І все це – під безкінечний «будильник» у вигляді мінометних обстрілів.

Танки, якими рік командував Начовний, дістали прізвисько «ластівки». Чорно-білих птахів навіть намалювали на броні. Так увічнили пам’ять полеглого механіка-водія Юрія Сітяєва, в уяві якого бойові машини як раз і були «ластівками». А індивідуальний перев’язувальний пакет загиблого побратима Іван проніс крізь усю війну. Каже, то був талісман, який допоміг вижити.

З власного досвіду Іван Начовний знає, війна змушує дивитися на життя по-філософськи: зриває маски, показує, хто чого вартий, вчить цінувати дружбу. «Ми стали впевненішими, загартувалися й головне – кожен зрозумів, ким є насправді», – упевнений танкіст.

До того ж війна загострила в бійця відчуття справедливості. Воно й привело його в Центр допомоги АТОвцям при ДніпроОДА. Працюючи тут, Іван надає підтримку тисячам демобілізованих.

«Хлопці мають на реальних прикладах бачити: після війни можна не лише повернутися до колишнього життя, а й змінити його на краще. Можна реалізуватися, використати свій потенціал, втілити власні ідеї», – упевнений Іван Начовний.

Рубрика ДніпроОДА «Наші люди» – про цікавих, талановитих, працьовитих і цілеспрямованих мешканців Дніпропетровщини. Знаєте людину, чия історія захоплює та надихає? Напишіть про неї та надішліть розповідь разом з фото на nashiludi8@gmail.com.


Іван Начовний на своїй "Ластівці",..


з побратимами,..


та сином


Іван знає, як повернутися до мирного життя...


та ділиться цим досвідом із іншими бійцями
АКТУАЛЬНІ ПРОЕКТИ
АРХІВ НОВИН
Погода
Погода уКиєві
Погода уДніпрі
Погода уКривому Розі
Погода уЗапоріжжі
Погода вОдесі

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: